Книжка "Код нації". Автор Ірина Говоруха

Кожна держава пишається людьми, що, як кажуть, поціловані Богом. Їхнє призначення – творити більше, тож вони завжди йдуть на кілька кроків уперед, випереджаючи не одне покоління. Вони – інженери, винахідники, імунологи, генії танцю та музики, унікальні педагоги і талановиті письменники, поети, художники… Особистості з непростими, жертовними долями. Такі люди підіймають свою націю на вищу сходинку розвитку і мають вплив на світові технології, культуру, мистецтво. Ми їх називаємо «кодом нації», бо їхня діяльність генетично спаяна з народом, з яким вони живуть і діють.

Україна має свій потужний генетичний код. Раніше несправедливо розкрадений, розсіяний по чужих землях і територіях. Але він наш! Ми його потроху повертаємо на круги своя. Щоб відчувати, що в наших жилах нуртує українська кров – сильна, палка, життєдайна. І пишатися тими, хто став світочами України.

Ця книга – ключ до генетичного коду українців. Прочитавши її, ви станете духовно багатшими і кращими, піднявшись ще на одну сходинку до світла…

«Ідею написати таку книгу мені підказали читачі. Прочитавши нариси про Лесю Українку, Тетяну Яблонську та Василя Симоненка, не домовляючись, вигукнули: «От було б добре, якби про геніїв розказати простіше. Без пафосу, переліку регалій, формалізму. Адже так хочеться за творами «Коні не винні», «Лісова пісня» та «Собор» побачити живих письменників. Відчути Катерину Білокур, Марію Приймаченко, Олександра Мурашка, ніби вони кавують у нашій вітальні та розмірковують про тонкощі догляду за пензлями. Зрозуміти, про що думав Владислав Городецький, вигадуючи своїх загадкових химер. Як розспівувалися Соломія Крушельницька, Назарій Яремчук та Квітка Цісик. У чому геніальність Богдана Ступки, Віри Холодної, Марії Заньковецької. Що надихало Бориса Патона, Миколу Амосова та Володимира Вернадського. Як римували Володимир Сосюра та Олександр Олесь. Скільки пар пуантів станцювали Павло Вірський, Лідія Чернишова, Теодор Попеску. Чому Іван Нечуй-Левицький ненавидів апостроф, а Валерій Лобановський – цифру тринадцять. Що сталося з Павлом Тичиною з приходом радянської влади і чому Софію Русову ігнорувала рідна мати. Кого кохала київська хірургиня Віра Гедройц. У які хвилини свого життя писала вірші Ада Роговцева.

Будь-яка країна – це передовсім земля. Ґрунт, небо, висока чи низька трава. Бірюза моря, шпаркість піску, підхмар’я гір. Пшениця, бананові плантації, кремезні фіорди. Територія та й годі. Унікальною, особливою і неповторною її роблять саме люди. Ось чому й Україна така самобутня. Бо в ній живуть працьовиті, талановиті та незламні українці. Будь-коли, навіть у нестерпно важкі часи, вони вирощували хліб, квіти, яблука… Писали полотна, музику, вірші. Будували, лікували, розгадували автоімунні хвороби та рятували світ від епідемій. Зводили прибуткові будинки. Розробляли пристрої нічного бачення та човни, що літають.

Я не претендую на істину та стовідсоткову біографічність. Не наполягаю на відтворенні ідеально точного життєвого шляху. Ці люди, можливо, були іншими: теплішими чи холоднішими, вродливішими, зграбнішими, з іншим почуттям гумору та власної гідності. Можливо, вони кохали сильніше, працювали більше, мріяли потужніше, але я побачила та відчула їх саме такими. Кожен мав свій персональний код, хист і Божий дар. Манери, особливості зовнішності та характеру. Об’єднує їх лише одне – безперечний талант і велика любов до України».

У цієї книги є електронна версія.