|
Кількість
|
Вартість
|
||
|
|
|||
Олександра Виноградова – п’ятирічна дівчинка, яка живе у довоєнному Ленінграді. У місті палаців, мостів, фонтанів та комунальних квартир. У вихідні з батьками вона відвідує кав’ярню «Норд», у будні ходить до кінотеатру на перегляд улюбленого фільму «Тимур та його команда». Рідні катають дівчинку на річковому трамваї та розповідають байки про невський льодохід.
Друга половина 1941 року – час великих випробувань. Спочатку з сім’ї йде батько, потім – потім війна, блокада, голод. Не залишається ні батьків, ні дбайливих сусідів, ні Неви. Тільки зима, яка з’їдає все на своєму шляху.
Шлях до щастя досить довгий і тернистий. Він звивається між горами, ущелинами, вздовж теплого берега Іссик-Куля. У дівчини з’являються нові батьки, друзі, захоплення. Нове сонце і перші несміливі почуття. А ще – молитва, що складається з одного слова. Героїня безупинно повторює «есімде», що означає «пам’ятаю кожну мить життя».
Приємний подарунок кожному читачеві – автограф з побажаннями автора книги «Есімде» письменниці Ірини Говорухи.
«Роман «Есімде» – моя найскладніша книжка. Емоційна, щира і така напружена. За десять місяців зійшло сто потів, а перед очима промайнуло сто життів. Я приїжджала до офісу, заварювала величезну чашку кави та вивчала під збільшуваним склом Ленінград, побудований за зразком Амстердама та Венеції. Подумки грілася біля дореволюційних печей і виходила на чорні сходи. Ні, не палити. Подихати. Повернутись до життя. Оговтатись.
У романі багато контрастів. Північ межує зі Сходом, мусульманство з православ’ям і атеїзмом. Холоднокровність з милосердям. Щастя з горем. Зустрічі з прощанням.
На кожне питання рано чи пізно отримуєш відповіді. Кожна рана, навіть найглибша, обов’язково загоюється. А почуття, що тільки зароджується, завжди може набути цілісності і досконалості. Головне, пам’ятати…»