|
Кількість
|
Вартість
|
||
|
|
|||
У другий книжці дилогії «Плахта» розповідається про події на півдні та сході України. Історії мешканців Донецької та Луганської областей. Спогади херсонців, одеситів, жителів Миколаєва, Мелітополя, Очакова, Харкова, Ізюма.
Війна – найбільше горе, яке лише можна уявити. Це величезні людські втрати, гіркі сльози і тваринний страх. Відчай, втома, спустошення вкупі з відвагою, сміливістю та нескореною волею українців. Більше року триває наш супротив. Більше року замість життєдайного зерна поля засіваються мінами та вибухівками. Дорогами, якими щодня возили хліб, овочі, льон, відтепер возять гуманітарну допомогу, зброю, пальне. Небом, яким завжди квапились пасажирські літаки, ширяють крилаті ракети. Наш світ змінився дощенту. Наші душі зотліли і воскресли наново.
Кожен зазнав сповна.Кожен залишився вірним Україні.
«Я, як і більшість жінок, не вмію писати про війну. Мій мозок не сприймає і не розуміється на навісних стрільбах. Не відрізняє загороджувальний вогонь від зенітного і головний калібр від допоміжного. Зате я вмію писати про людей і їх відчуття. Знаю як реагує тіло на артилерійський обстріл. Що в цей момент відчуває вразлива дитяча душа і надчутливе серце матері. Як живеться в окупації та евакуації. Які сняться сни та дошкуляють видіння. Саме про це у книзі «Плахта». Про тих, хто опинився у епіцентрі війни.
Жодну людину не оминула війна. Жодного українця не обійшла стороною повітряна тривога, глуха зимова темрява, окупація або страх перед нею, речитатив автомату, істерика ворожого літака, присвист ракет, чатування безпілотника. Гул, гупання, розриви. Передчуття, сни, мінометні перейми. Один бачив війну з підвалу, інший – з екрану телевізора. Хтось опинився поблизу маріупольского драмтеатру, хтось боронить землю на «нулі». Тому всі ми без винятку несемо її тяжкий хрест. ЇЇ колір, запах, вібрації.
Війна продовжується. Ми продовжуємось, тому маємо знати всі злочини рашистів ».