|
Кількість
|
Вартість
|
||
|
|
|||
Чоловіки входять у відносини швидко, легко, стрімко. Точно так само вони розлучаються і йдуть туди, де дзвінкіший сміх, яскравіша помада, гостріші коліна. У нас, жінок, все інакше. Ми входимо у відносини повільно і глибоко. Проживаємо їх, як маленьке життя.
Так триває досить довго. Поки в наше життя не ввірветься кохання останнє. Майже…
Приємний подарунок кожному читачеві – автограф з побажаннями автора книги «Майже остання любов» письменниці Ірины Говорухи.
«Чи можливе кохання, коли між людьми різниця в цілих тридцять років? Величезний шмат життя, за який змінювалися покоління, ішли війни і будувалися міста…
Спочатку були електронні листи. Тільки все одно вони пахли папером, чорнилом і клеєм для поштових марок. Листи були написані наосліп і залишені у віртуальному ящику. А потім раптом ожили й зі скрипом зупинили землю. Він – успішний доктор з обмороженою душею, який переситився славою та розкішшю. Вона – скромна дівчина з малахітовими очима і незвичайною здатністю відчувати світ. Одного разу зустрівшись, вони вже не могли уявити себе один без одного.
Тільки минуле не хоче відступати. Чоловік знову й знову згадує коханих, які цілували раніше його серце. Жінки виникають в густих ароматах «Опіуму», сукнях без виточок і просто голяка. Вони вчилися з ним на одному курсі, асистували під час операцій, танцювали під Міансарову і бігали на аборти. А ще плакали, реготали й тушувалися в готельних номерах…
І кожна хотіла залишитися. І кожна була кинута. І та, що любила «А зорі тут тихі», і та, що продавала смажений хек в гастрономі. І навіть та, що грала Гріга, в п’єсах якого вгадувався дорійський лад. А потім хтось сплутав карти. І ввірвалося кохання останнє… Майже…».