Наталія Роля

Наталія РОЛЯ – письменник, мама, дружина та дочка.

«Якби кілька років тому мені сказали, що я напишу книгу, не повірила б, хоч і працюю з текстами понад 15 років. Люблю книги й все, що з ними пов'язано. У моїй голові не затримується ключовий життєво важливий факт – не можу запам'ятати власну групу крові. З невідомої причини мозок саботує одну цифру зі знаком "плюс" або "мінус", яка відповідає за резус-фактор. І це попри те, що #яжемати двох дітей, пам'ятаю всі їх щеплення, зріст, вагу, оцінку за шкалою Апгар і хмару супутніх цифр і фактів.

Серце падає у п'яти від двох речей: висоти та темряви. Причому перший страх проявляється лише на рівні панічних атак. Однак, мрію політати на повітряній кулі. Легко можу розплакатися, коли дивлюсь мультик, особливо фінальну сцену, і вважаю це за норму. У дитинстві мріяла стати космонавтом, але, переглянувши фільм «Чужі», не змогла відповісти на запитання: воно мені треба? Пізніше дізналася, з пломбами до космосу не беруть, відповідь безперечна – не треба. Так з'явилася нова мрія стати кондитером, розкладати шоколадки на «Київських» тортах.

За часів тотального дефіциту, я цілий місяць просила батьків купити собаку – коллі, щоб безперешкодно гуляти вечорами та мати вольфрамонікелеве алібі на фразу тата: «Як стемніє – додому!». Але виявилося, чотирилапого вихованця необхідно вигулювати й вранці. Знову передумала. Бабусь, що живуть у селі, де могла б бути будь-яка живність, у нас не було. Проте тварин нам із молодшим братом заводити не заборонялося. Тільки бідолахи довго у нас не затримувалися. Три дні жив хом'як, близько місяця черепаха, кілька відвідувань клітки – хвилясті папужки, які не навчилися говорити елементарне «Кеша, привіт». Найдовше протримався помаранчевий кенор. Сім чи вісім років поспіль він, як істинний тенор, вторив сонцю, що прокидається влітку, починаючи з п'ятої ранку. Тому клітину виносили на балкон та накривали покривалом. Ще були рибки, куплені на день народження. Моєму розчаруванню не було меж, коли золота рибка в крихітному круглому акваріумі не захотіла виконувати свої прямі обов'язки – виконувати дитячі бажання... Через тиждень рибка перейшла у спадок до тата. Минув рік, і у вітальні стояв столітровий акваріум, який тато зварив із чиєюсь допомогою і поселив туди багато рідкісних гарних і примхливих видів риб. Так рибки стали хобі тата на наступні десять років. Годинник цокав і коли мама втомилася від почесних обов'язків «головна по кухні й за весь водний світ», акваріум з усіма його мешканцями, рослинами, лампами, фільтрами та іншими прибамбасами було продано за один купон.

Чого ще не вміє автор? Кататися на ковзанах. Не виходить граціозно, подібно до лебедя, ковзати по льоду. Замість цього як кінь, що спотикається, відштовхуюся виключно правою ногою. Якщо помиляюся з поштовховою ногою – падаю. А падіння – це висота. Тут ви вже знаєте. Досі не вмію їздити велосипедом. Боюся. Оскільки в дитинстві мене тричі збивали «добрі» люди на велетні, причому завжди зі спини. Мабуть, це мій третій страх.

У перший клас я пішла на рік пізніше за однолітків, оскільки мене тричі за літо забирала швидка з підозрою на апендицит. У результаті хтось із лікарів не витримав, і апендикс таки видалили. А мені заборонили ходити на гімнастику, танці та носити важке, до чого прирівнювався ранець. У другому класі я тричі за зиму лежала у лікарні із запаленням легень і, здається, планувала втечу. Але мама не принесла мені чоботи, а в капцях бігти по кучугурах чомусь було соромно. Батьки зі мною не нудьгували. Як тільки наближалися законні вихідні, свята чи відпустка, я раптово занедужала з усіма атрибутами: кашлем, нежитю, температурою.

Але є навколо океан позитиву: люблю тексти, біле вино, книжки, літо та подорожі. Кайфую, коли можу чимось допомогти, завжди не проти взяти участь у соціальних проєктах зі змістом. Мене це окрилює».